Ця подорож, мабуть, була наша найбільш насичена та найбільш різноманітна. При цьому, ми ніколи не проводили стільки часу на такій крихітній території, виявилось, що це дуже класно, коли ти можеш максимально пізнати країну. Усі міста принесли для нас зовсім інші враження та історії, тому про кожне напишемо окремо.
Введення.
Усі були шоковані ціною наших квитків – 30 Євро у дві сторони Київ-Ларнака-Київ з людини. Це, мабуть, рекордна ціна і причин для такої ціни є декілька:
– НЕ сезон. Ми були з кінця січня по початок лютого – це найгірший час у плані курортного відпочинку для Кіпру. Туристів практично немає, усі курортні готелі зачинені.
– Ми купували квитки по акції авіакомпанії Wizzair – купуєш один квиток, другий у подарунок. Тобто квиток на одного в дві сторони коштував 60 Євро, але так як другий безкоштовно, то виходить 30 Євро за двох. Такі акції бувають у День Народження Wizzair у травні.
Також у авіакомпанії Wizzair включений лише ручний багаж ( за розміром приблизно 30-літровий рюкзак). Ми ризикнули і взяли рюкзак який був на 20 см більший норми – все пройшло успішно і у Києві, і у Ларнаці. Якби попали на контроль – були б змучені доплачувати за багаж.
Це була наша перша тривала подорож, де нам не прийшлось використовувати ні готелі, ні намет – лише couchsurfing. Хоча як тільки ми прилетіти у Ларнаку, у нас було житло лише на перші 4 дні та були проблеми з пошуком хостів.
З одягом ми не прогадали – взяли як і і літній, так і осінньо-зимовий. Хоча в більшості днів температура була 15 градусів і вище, проте декілька днів вечером та уночі температура була трішки вище нуля градусів.
Віза у Кіпр: Можна летіти з мультишенгеном ( як зробили ми), або ж отримати ПРОвізу, що можна зробити безкоштовно в режимі онлайн, роздрукувати і при паспортному контролі дати роздруковану візу і отримати штамп. Прикордонникі приємні – питаннями “не грузять”, не просять показати страховку і т.д, на відміну від поляків.
Проблем з інтернетом на Кіпрі немає – wi fi є усюди, дуже часто ми знаходили мережу без паролю у місцях, де, здавалось б, його там не може бути. В кожному місті є КФС, Бургер Кінг і Макдак з хорошою мережею.
Ларнака
Аеропорт знаходиться відносно близько біля міста – 6 км. При бажанні можна пройтись пішки або ж попробувати застопити авто – проблем не повинно виникнути. Ми ж прилетіли ввечері і вирішили скористатись автобусом – ціна лише 1.5 Євро.
Як знайти зупинку – після того, як Ви прилітаєте у зону прильоту, піднімаєтесь вверх, у зону відправлень, виходите на вулицю і по лівій стороні буде зупинка з розкладом руху автобусів.
В Ларнаці ми були два повних дні і 3 ночі – прилетіли, переночували, погуляли по місту, переночували і поїхали далі та перед відправленням додому – приїхали, переночували, погуляли по місту і полетіли у Київ.
Знайомство в Ларнакою було жахливим – перші два дні ми жили з власником свого “секонд-хенду”, точніше навіть так – з людиною, яка з свого дому зробила один великий “секонд”, де все було заставлене барахлом і, звісно ж, відсутність опалення і теплої води. Якщо врахувати те, що у ці дні температура уночі була близько 0 градусів і нам прийшлось спати у куртках – гіршого початку і не придумаєш.
До того ж, будемо відверті, саме місто без нічого особливого. Якщо Ви любитель архітектури/природи/нічного життя – забудьте про це тут, такого тут нічого немає. Принаймі взимку. Забігаючи наперед зазначимо, що серед всіх курортних міст Ларнака справила найгірше враження для пляжного відпочинку.
Рівно півдня нам було достатньо, щоб прогулятись по усьому центрі міста ( він ну дуже крихітний) та відвідати, на наш погляд , найцікавіше, що є у Ларнаці – солене озеро з фламінго. Взимку фламінго мігрують на Кіпр і оселяються на солених озерах, найбільш відоме яке саме у Ларнаці. На березі цього ж озера знаходиться інша визначна пам’ятка – мечеть Хала Султан Теке.
Впринципі, на цьому можна і закінчувати про Ларнаку – більше цікавого Ви нічого не знайдете там. Але спогади, які ми привезли з цього міста, пов’язані з людьми.
Перші 2 ночі ми провели у компанії Васоса – грубо кажучи, жив він надзвичайно бідно навіть по українським міркам, але це не мішало приймати гостей та намагатись зробити так, щоб вони почували себе комфортно та бути щедрими з ними. З іншого боку, навряд чи людина, яка в Україні заробляє тим, що збирає різне сміття з вулиць, ремонтує і продає його , може дозволити собі утримувати невеличкий будинок і мати власне авто ( хоч і не найкраща, але власне).
Там же і ми познайомились з Паном Сапуновим – “просунутим” мандрівником, який відвідав близько 50 країн, враховуючи подорож автостопом з Києва до Владивостоку і назад, подорожі по Сирії, Ірані, Туркменістані і іншій екзотиці – було приємно познайомитись і отримати ще більше мотивації для відвідин Ірану. Його блог про подорожі ( також є багато інфо про Кіпр) тут.
В останній день нас прийняв Міхаіс, який лише недавно повернувся на Кіпр після шести років в Лос Анджелесі. Тому тепер, завдяки його рекомендаціям, ми зрозуміли, що хочемо саме туди, а не в Нью Йорк 🙂
Дуже приємно було, коли він дав нам свою спальню для сну, так як його диван був лише для однієї людини – ще один плюс в сторону кіпріотів, які дуже любязно ставляться до своїх гостей. Міхаіс признав, що у Ларнаці абсолютно нічого цікавого і вирішив поводити нас по місцевим кафе – нічого особливого ми у них не знайшли. Проте натрапили на кафе в стилі “All you can eat” – платиш 10 Євро і їси поки не тріснеш. Суші, піца, салати, м’ясо – вибір неймовірний. Насправді, для кіпрських закладів харчування ця ціна практично халявна, але їжа досить низької якості, з великим вмістом майонезу, жирами і т.д – такого багато не з’їси, тому не будемо Вам рекомендувати це місто.
Ну і в кінці, коли ми вирішили йти на автобус в аеропорт, Мікаіс не дав нам це зробити, а завіз на своєму авто – дуже рідко хости приділяють стільки уваги для своїх гостей, було дуже приємно і це зробило прощання з Кіпром ще важчим.
Озеро з фламінго.
Пляжі на Ларнаці взимку виглядають так:
Пафос
Єдине місто, у якому ми не знайшли хоста – це Пафос. Тому сюди ми заскочили лише на один день, зранку виїхали з Лімассолу ( про нього нижче) і ввечері вернулись.
Але по дорозі ми заїхали в Куріон – античне місто, яке було побудоване в 12 ст до н.е. Вхід коштує в 4.5 Євро, для студентів безкоштовно, український студентський ( чи ISIC) їх влаштовує. Якщо у Вас студентського немає, але по вигляду Ви попадаєте під цей критерій, то можете сказати, що забули вдома – у нас пройшло.
Досить таки непогане місце, якщо є час – можна заїхати. Після Помпеїв не вражає ніяк, але не жаліємо, що заїхали сюди.
Далі двома машинами ми виїхали на автобан ( так як для того, щоб заїхати в Куріон прийшлось їхати другорядними дорогами), а потім на самому ж автобані ми стояли рівно 10 секунд – зупинилось перше авто. Водій завіз нас у сам центр Пафоса та угостив смачними фруктами.
Сам Пафос – аналог Ларнаки, тільки в рази “підточеніший під туристів”. По-перше, візуально Пафос набагато приємніший , по-друге, більш “живий”, якщо у Ларнаці людей на вулиці майже не було, то тут був хоч якийсь рух і, навіть, безліч туристів. Знову ж таки, в сезон все по іншому у будь-якому курортному місті, тому у самому Пафосі взимку хіба що можна відвідати Tombs of the Kings, якщоВи любитель археології.
До речі, Пафос – місто з найбільш стрімким розвитком туризму на Кіпрі і основні туристичні місця знаходяться за межами міста – неймовірні пляжі, ущелина Авакас, купальня Афродіти і місце народження Афродіти. Так як ми були обмежені в часі, ми відвідали лише Aphrodite’s birthplace. З центра міста їде автобус, який за 1.5 довезе вас за 20 км від міста до пляжу.
Місце неймовірно красиве, ми не дуже любимо “роздуті туристичні місця”, але це місце варто побачити – залізти на скелю, дочекатись поки всі туристи підуть на автобус і насолоджувати красивим пейзажем…
Назад ми їхали автостопом – далі стали на самому автобані і друге авто зупинилось. Водієм і пасажирами були сирійські будівельники. І знову ж таки подорожі ламають усі стереотипи, в людей, які дивляться зомбоящик сирійці зараз асоціюються з, м’яко кажучи, поганими людьми, насправді ж, ця компанія пригостила нас кіпрським алкоголем – зіванїєю ( аналог нашої горілки), радили робити фото околиць і відвезли нас саме туди, куди ми і просили.
Лімассол
Перед тим як ми приїхали на Кіпр, нас погодився прийняти на 2 ночі Васос в Ларнаці і на 2 ночі Віталій в Лімассолі і зазначив, що якщо ми хочемо, то можемо залишитись на тиждень, ми з цього лише посміялись. В інших містах (Пафосі і Нікосії) були лише одні відмови, тому вирішили вже у самому Лімассолі ще трохи повідправляти запитів.
Повідправляли запити – результату нуль. Тому вибору у нас не було – вирішили 5 днів бути у Віталія, 2 дня у іншого хоста в Лімассолі, а потім їхати у Нікосію і там на місці розбиратись.
В Лімассолі дуже добре розвинений каучсерфінг, крім того, що ми знайшли там двох хостів, від одного також була пропозиція прийняти нас і ще з одним ми просто гуляли два дні, але про це пізніше.
В Лімассолі нічого робити тиждень часу, чисто кіпрське місто – невеличкий центр міста ( з досить дивним та визначним, по кіпрським міркам, замком), який можна обійти за годинку-дві; пляжі, які непривабливо виглядають взимку; величезна кількість готелів і ресторанів та відсутність людей на вулиці. Але були певні місця, які варті уваги:
– Торговий центр “MyMall”. Найбільший торговий центр на Кіпрі з непоганими магазинами та цінами. Коли ми нудьгували в Лімассолі – їхали туди 🙂
– Солене озеро Алікі. Менш популярне, чим озеро у Ларнаці, але не з меншою популяцією фламінго і не менш цікаве, а сама ця місцевість набагато цікавіша. По-перше, тут є “місцева пустеля” – пару км абсолютно пустельної території, по-друге, тут розміщена англійська військова база. Всередину ви не зайдете, але побачити таку “екзотику” і як кожні 10 хв взлітають літаки (куди, навіщо?) теж цікаво.
– Куріон і Аматус. Про Куріон ми писали вище, Аматус – теж древнє місто, але нічого цікавого там немає, можете його оминати.
– Набережна. От що-що , але в Лімассолі вона крутезна: довга, з чистенькою водою, з красивими фонтанами, ліхтарями і безліччю спортмайданчиками. Особливо класно тут недільним вечором, коли збирається безліч людей – тоді Лімассол нагадує, що тут все-таки є люди 🙂
Це щодо того, що знаходиться у межах містах та його околицях. Але найбільш цікаві об’єкти за його містами, про що буде написано чуть нижче.
Так от, наш хост, Віталій, родом з Миколаєва, до 19 років жив там, а потім мігрував на Кіпр, де вже живе більше 12 років, отримав громадянство, відслужив в армії, а зараз працює гідом для російськомовних туристів – це досить вигідно, так як лише самих російськомовних місцевих жителів понад 20%,а влітку може скластись враження, що туристи тут не росіяни, а самі кіпріоти.
Так от, вивчили ми Лімассол, з’їздили у Пафос, сидимо-нудьгуємо у MyMall’i і тут нам приходить повідомлення від Андреаса, чувака, який відхилив наш запит, але запропонував зустрітись – звісно ми тільки за.
Забрав він нас з молу, завіз у центр і повідомив, що ми має почекати полячку, вона буде з нами гуляти, так як вона втікла від свого минулого хоста і Андреас вирішив прийняти її. Юдута чудово говорила на російській мові, тому спілкуватись нам було дуже просто.
Вечір, на вулиці було холодно, тому вирішили десь присісти, заводить нас Андреас у ресторан – а там бокал вина майже 5 Євро. Для нас такі ціни неприйнятні, але “стрьомно” про це казати. На щастя, Юдута була більш пряма у висловлюваннях і сказала, що для неї це задорого і варто змінити місце. Ура, виручила.
Наше наступне місце було те, що ми любимо – таверна у простому стилі, без різних модерних штучок, “без лишніх понтів”, без туристів і місцевої еліти,з атмосферою “як у дома” і адекватними цінами. 2 пляшки вина, 400 г наливок і 3 порції мезе обійшлось лише в 50 Євро.
Чому “лише”? По-перше, за аналогічне замовлення в іншому закладі ми б заплатили мінімум 75 Євро, по-друге..
… мезе – це величезне асорті з різних мясних блюд, салату, картоплі фрі, соусів та різного хлібу, яке подається в величезній кількості. Двома порціями мезе спокійно можуть наїстись 4 людини. Тому коли у нас питали, що ми їли з місцевої кухні, ми казали “мезе” – тут включені всі місцеві страви і навіть більше, тому всім рекомендуємо брати 1 порцію на двох – ви і наїстесь сито, і скуштуєте національну кухню. Середня ціна – 10…15 Євро за порцію.
За столом вияснилось, що Юдута втікла від того хоста, який мав нас незабаром прийняти. “Енді хороший, але ну дуже дотошний” – так можна перекласти її слова. Що ж, про Енді пізніше.
Після чудової вечері Андреас запропонував поїхати з ними в гори на наступний день – звісно ми погодились.
А на “наступний день” зранку наш хост Віталій запрошує нас у ті ж самі гори, так як у нього є зустріч з певними людьми, яким він буде робити екскурсію і запропонував їхати з ним. Відмовити своєму хосту ми не могли, тому погодились їхати з ним, а Андреасу написали і пояснили всю ситуацію.
Троодос. Троодос – це найвища вершина Кіпру ( близько 2000м), яка взимку перетворюється на гірськолижний курорт. У цих же горах безліч цікавих гірських сіл, які варто відвідати кожному, хто приїхав у Лімассол.
Віталій привіз нас у Омодос – дуже гарне село, але, відверто кажучи, повністю підточене під туристів, яке живе за рахунок туристів і т.д. Об’єктивно прекрасне місце, яке варте уваги, але наших очікувань не виправдало, так як очікували ми не тур. центр, а колоритне кіпрське село.
Чисто випадково там же ми зустрілись з Андреасом і Юдутою та зрозуміли, що хочемо продовжити день з ними, тим паче Віталій мав мати розмову зі своїми партнерами. На щастя, Віталій зрозумів все правильно і ми продовжили вечір з кіпріотом і полячкою.
Далі поїхали ми до водоспаду, шлях який пролягав через красиву трекінгову доріжку. На жаль, в кінці, після красивого маршруту нас чекав зовсім некрасивий водоспад:
сама вершина Троодос є екзотикою для кіпріотів, так як лише там можна побачити великі кучугурі снігу і покататись на лижах чи санчатах – діти радуються, а ми приїхали сюди, щоб втікти від холоду, а не навпаки 🙂
В кінці ми поїхали в ще одне село – Вуні, де відвідали місцеву таверну, де повторили минулу помилку і знову ж замовили порцію мезе для трьох і знову ж не все з’їли.
Висновок: Троодос та околиці варті для відвідин, тут є що побачити, але на диво не надійтесь. Чудове місце для проведення вихідного дня.
Наступного дня заселяємось до Енді – справжнього мільйонера, дім – як музей. Золоті ножиці, три люстри з діамантами Сваровскі, шабля з бивня слона, декілька кг срібних статуеток, десятки літрів найелітнішого алкоголь світу і т.д. Вдома він тримав 50 пачок сигарет для гостей, хоча сам він не курить, декілька видів дезодорантів для своїх гостей і т.д.
Розказує – “у мене був диван за 3000 Євро, але він був жахливий, я його викинув і купив нормальний за 10 000 Євро”, “Я не люблю БМВ і Мерседеси, це погане авто в плані безпеки” – щоб я так жив 🙂
Юдута була права – ідеаліст він ще той. Він нам НЕ дозволяв ні мити посуд, ні готувати їсти, НІ ЧО ГО – “You are my guest in my 5* hotel, just relax i enjoy”. Спілкувались ми з ним на різні теми – він 6 років зустрічався з українкою, працював у сфері політики і встиг зробити фото з Слободаном Мілошевічом, не раз він і згадав про парочку з Харкова, з якими ми зустрілись в автобусі і про Юдуту 🙂
Така зустріч з мільйонером – безцінний досвід і ще раз доказує наскільки крутим є каучсерфінг. За словами Енді більшість його гостей вже “зробили резервації” на літо, думаємо, і після нашого запису, з’являться бажаючі пожити з Енді – лінк залишати на нього не будемо, але ім’я Ви вже знаєте, відгуків у нього дуже багато, більшість – від українців, тому його буде неважко знайти 🙂
До речі, саме в Енді ми нарешті знайшли хоста в Нікосії – єгиптянина Ахмеда. Аж камінь з душі впав і з спокійною душею можна покидати такий вже рідний для нас Лімассол і відкривати нові міста.
В понеділок Енді вивіз нас за місто на хорошу точку для стопу в Нікосію. 5…10…15 хв – ніхто не зупиняється – для Кіпра це нон-сенс.
20 хв – зупиняється біле авто. За кермом – Віталій. АХААХАХХА. Просто НЕРЕАЛЬНЕ співпадіння. Ну ладно, сіли ми в авто, ще трохи покатались по Лімассолі, а в результаті Віталій вирішив завести нас і Нікосію.
Мало того, що він не мав жодних справ там і просто заради нас потратив свій вечір і “намотав” близько 200 км, по дорозі він ще й показав нам Лефкару – ще одне відоме і туристичне село. Як ми писали раніше – гарно, мило, але занадто туристично.
В передмісті Нікосії ми знайшли улюблену нами ІКЕЮ, в якій смачно і бюджетно повечеряли і поїхали на зустріч з нашим хостом. Прощатись з Віталієм було важко – майже тиждень ми прожили разом і майже встигли стати справжніми друзями, буквально 2-3 днів не хватило для цього.
Продовження нашої подорожі читайте тут.
Слідкуйте за нами в соціальних мережах та першими дізнавайтесь усі новини:
Корисні посилання: